Андрій Коцка
(1911 — 1987)
Художник «другого покоління», уважний дослідник жіночих потретів та тонкий естет.
Ще у 1930-х роках Андрій Коцка відкрив для себе два головні напрямки свого малярства – краєвиди і люди Верховини. Уже перші досягнення в цих жанрах було закріплено виставкою 1935 року та її оцінками
Сам художник завжди підкреслював значення верховинського середовища у своєму житті, адже саме з цього джерела вийшла вся його творчість, – первісного поштовху вистачило на все життя. Саме там, на Верховині, радість відкриття світу й запал молодості сформували основи його малярства, там до засвоєного від учителів додалися власні спостереження – а далі вже тривав шлях постійного вдосконалення. Коцка згадував про свої важливі художні відкриття:
«Мало відшукати виразний типаж, скажімо, молодої селянки, потрібно ще й знайти мову, якою тільки й можна розповісти про її обличчя, постать, одяг і оточення. І тут на допомогу прийшло народне мистецтво. Я помітив, що ткалі чи вишивальниці використовували зазвичай всього два-три кольори. Але як вони їх обігравали! А що, подумав я, якщо будувати свої полотна на співставленні двох-трьох основних барв? Ні, я не відмовився від професіоналізму – в основі лежали все ті ж академічні вимоги до малюнка, композиції, живопису. Просто в мою творчість увійшло і суто народне розуміння краси».
На початку творчого шляху Коцки природа і люди приблизно однаково цікаві для нього. Фігури з’являються як додаткові елементи у пейзажних роботах («Зима. Неділя в с. Тихий», 1933) і як головні персонажі у групових портретах селян, що часто мають характер студій («На старій Верховині», 1934,
«Група дітей», 1930-і, «Село Тихий. Школярі», 1937). Якщо «Ярмарок» (1930-і) демонструє реалістично зафіксовану жанрову сцену, то полотно «Верховинці» (1935) несподівано постає композиційно і тонально довершеним і містить усі ознаки майбутніх Коцкових групових сцен: мальовничі комбінації розташування численних статичних персонажів, декоративність і площинність зображення, гра кольорових плям (обличчя, атрибути народного одягу), формат картин наближений до квадрата.
Тоді ж розпочинається серія верховинських портретів: цілком реалістичних («Дівчина із села Тихий», «Дівчина-верховинка», 1930-і, та ін.), позначених помітним впливом Ерделі («Дівчина з Верховини», 1930-і) й таких, що свідчать про перші пошуки узагальненого образу верховинки («Дівчина в кептарику», 1930-і). Робота «У селі» (1939), вочевидь, є передвісником майбутніх портретних шедеврів: тут жіноча фігура вже майже фронтально розвернута до глядача, кольорові плями обведено різнокольоровими лініями, тлом служить верховинський антураж – група ескізно вирішених жіночих фігур, хата, гори. А твір «Гуцульська дівчина» (1940) – це, мабуть, перший мистецьки досконалий портретний твір у манері, властивій майбутнім роботам Коцки.
Мапа маршруту
