Ернест Контратович
(1912 — 2009)
Художник «другого покоління», обирав мінімум засобів та максимум змісту, а малював пейзажі так, ніби це портрети квітів
Романтичну душу Ернеста формувала краса навколишньої природи, а також читання – світ книжок відкрився йому з раннього віку.
Тоді ж виникла потреба якось реагувати на весь той чудесний світ – справжній та уявний, і хлопець захопився малюванням, яке заполонило його, стало найбільшою радістю. Про дитячу творчість Контратовича пише у своїй ґрунтовній статті про художника мистецтвознавець Валентина Мартиненко, якій пощастило на початку 1970-х років упродовж двох тижнів спілкуватися з метром, а також переглянути більшість його робіт: «У численних начерках і композиційних спробах дитячих літ вже вгадується гостре око майбутнього художника, помітне певне володіння лінією, відчуття пропорцій, схильність до насиченої кольорової гами. Самостійна робота почасти з натури, почасти з уяви та копіювання репродукцій з творів Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Рембрандта й Тиціана становили для Контратовича єдину мистецьку школу аж до його вступу до Ужгородської вчительської семінарії».
Після горожанської школи у Великому Березному Контратович 1928 року вступив до Ужгородської вчительської семінарії, і ці роки навчання стали для хлопця визначальними. Семінарія розвинула його пристрасть до читання, здобування нових знань. Після Дефо, Дюма і Купера прийшла черга Шевченка, Франка, Гоголя, Толстого, Чехова. Недарма сам директор Августин Волошин запримітив здібного юнака і попросив його впорядкувати семінарську бібліотеку. Книжки із закладками на потрібних сторінках оточували художника до кінця життя. Загальному інтелектуальному й чуттєвому піднесенню сприяла музика, улюблені твори Баха, Бетховена, Вівальді, адже в сім’ї Контратовичів музикували, і сам Ернест грав на скрипці.
Мапа маршруту
