Гаврило Глюк
(1912 — 1983)
Майстер щасливого живопису та кольорів радості
Глюк повертається на Закарпаття сформованим художником. Йому не судилося зазнати сприятливого для закарпатського мистецтва чехословацького двадцятиліття (1919–1939), однак за його плечима був досвід навчання у вищій художній школі в Будапешті, спілкування з відомими угорськими й румунськими художниками. Він отримав увесь необхідний досвід реалістичного мистецтва з імпресіоністичним акцентом. Не вистачало зовсім трохи – останнього півкроку до власного живопису, до розкриття повноти свого живописного бачення. Цим півкроком стало повернення художника на Закарпаття. Туту контакті з рідною землею і колегами-художниками, живопис Глюка неначе запліднило сонце, і властиве йому від природи мислення кольором здобуло свою мову вираження.
Вочевидь, найвиразніше етапи малярської еволюції Глюка простежуються у жанрі пейзажу. Можна доволі чітко прослідкувати, як живопис поступово наповнюється кольором. Період пригашеного кольору завершується на зламі 1940-х і 1950-х. У роботах 1949 року «Сільський дворик» і «Хати с. Люта» з’являється сонце, одначе кольори ще не проявлені, неначе стриножені. На початку 1950-х вони починають набирати сили, водночас увиразнюється належність пейзажів Глюка до лінії творчості Бокшая, яку підтримали і продовжили Шолтес та Кашшай. Про це свідчать такі твори, як «Жорнава взимку», «Село під горою» (1953), «Рання весна» (1954), «Старі хати», «Верховинське поле», «Будівництво ГЕС» (1955),
«Вулиця» (1956), «Край села» (1959). Утім, деякі роботи початку 1950-х ( «Зимка», «Сніг на полонині», «Село під горою», 1953, «Етюд», «Село Дубриничі», поч. 1950-х) показують, як упевнено і затишно почувається художник у рамках стриманої гами. Мазки у цих роботах переважно наносяться по формі, ліплять її.
У 1950-х і 1960-х з’являється багато картин, в яких поряд із матеріальністю кольору «вмикається» чистота його звучання, підвищується рівень яскравості. Тут є точні тональні вирішення і точна передача стану довкілля – «Рання весна», «Верховинське поле» (1954), «Старі хати», «Будівництво ГЕС» (1955), «Вулиця» (1956), «Похмурий день» (1957), «Сінокос» (1959). Ця манера мандрує у 1960-і роки, набуваючи більшої технічної розкутості, художник іще точніше працює з кольором: «Перед дощем», «Село Ставне» (1962), «Околиця села», «Румунське село», «Край села», «Село Ставне» (1963).
У 1960-х Глюка дедалі більше ваблять експерименти з кольором. В роботі «У неділю» (1960) формат розділено навпіл: «прохолодна» верхня частина – це блакитне небо і гори заднього плану, а нижня половина – це суцільно нанесений «гарячий» жовтий, порушений лише невеликими мазками синіх тіней. Декілька статичних фігур об’єднують ці дві половини, а робота в цілому на диво точно передає атмосферу недільного «нічогонероблення» на селі.
Мапа маршруту
