Василь Габда
(1925 — 2003)
Художник-перфекціоніст, який міг одним лише фіолетовим кольором передати всю глибину краси гір
Дві головні лінії творчості Василя Габди – це пейзажний живопис і натюрморти. Натюрморти були важливим жанром, вони хронологічно рівномірно супроводжують увесь шлях художника. Він уважав, що саме в натюрмортах повністю виявляється смак і майстерність художника. У цьому жанрі, як і в пейзажах, він ішов від класичних реалістичних творів до власної манери. Його натюрморти – це квіти: «Цикламени» (1969), «Цинії у синьому глечику» (1970), «Півонії» (1972), «Флокси» (1981), «Айстри», «Осінні квіти» (1974) і просто «Квіти» (1977). У них декоративну складову, буяння чистої краси організовано у цілісну систему, кольорову конструкцію, а об’єднуючим, конструктивним чинником виступає фіолетовий колір. Особливо це відчутно у пізніх творах (і в натюрмортах, і в пейзажах), де елементи структуруються доволі широкою лінією контура. Фіолетовий у Габди здебільшого «серединний» – без зайвої яскравості й не надто приглушений, найчастіше тяжіє до світлого лавандового, до бузкового, а якщо застосовується темнішим, то може наближатися до більш синього, до сливового, інколи доходить до пурпурового. Прикладом може бути пронизаний світлом натюрморт «Цикламени» (1981), де фіолетовим майже графічно вибудовано всю схему композиції, внаслідок чого підсилюються холодні тони, а теплі – розквітають.
Вочевидь, до фіолетового художник прийшов поступово, випрацьовуючи свою малярську мову. Так само поступово цей колір проникав у пейзаж і натюрморт. Спочатку ледь помітний, він згодом стає зримим, будуючим, домінуючим.
Швидше за все процес проходив інтуїтивно: кому, як не художнику, дано відчути, що йому потрібно. Навряд чи Габда вичитував у літературі його значення, як кольору, що символізує мудрість і зрілість, артистизм і містицизм, гідність і смиренність, велич і розкіш. Пейзаж був важливим для митця від початку творчого шляху, та не одразу набув особливого Габдового звучання. Твори 1950-х років – бездоганні за майстерністю, виконані у традиційному реалістичному ключі, без виразних ознак індивідуального стилю, але з ознаками тяжіння до ерделівської малярської лінії. Відразу окреслилася тематика творів, інтерес художника до мінливих, проміжних станів природи в різні пори року, про що свідчать назви творів: «Блакитна зима» (1954), «Рання весна» (1956), «Після дощу» (1957), «Сутінки над водою» (1957), «Потепліло» (1958).
Розвиток власної стилістики часом відбувається майже непомітними малими кроками. Зміни у творчій манері Габди приніс початок шістдесятих. 1961 року з’явився класичний «фіолетовий» пейзаж Габди «Старе дерево. Витривалість». Простий на перший погляд мотив – потік у лісі, був складним живописним завданням. Автор використав фіолетовий колір, щоб передати неспішний дзюркотливий плин струмка і глибину лісового масиву. Головний «персонаж» – старе дерево, яке тримається за каміння широченними лапами коріння. Тиха заводь біля нього набуває бордового, брунатного кольору, формуючи передній план. Це також одна з перших робіт, де випробувано ефект «гобеленової» фактури. Камерна лісова сцена з водою буде однією з головних тем художника.
Мапа маршруту
